Друга світова війна у європейській поезії

КОНСТАНТИ ІЛЬДЕФОНС ГАЛЧИНСЬКИЙ

(1905—1953)

Польський поет Константи Ільдефонс Галчинський народився 23 січня 1905 року у Варшаві. Із початком першої світової війни його батьки переїхали до Москви, де Константи навчався у школі Польського комітету. У 1918 році сім'я Галчинських повертається до Варшави. Константи, закінчивши гімназію, вступає до уні-верситету на відділення класичної англійської філології. Гуманітарна освіта дала йому не тільки знання зі світової культури та мистецтва, а й змогу відчути поезію ніби зсередини, блискуче оволодіти прийомами віршування — від гекзаметра до верлібра. Писати Галчинський вчився у Ронсара, Рембо, Данте, Бодлера, Шекспіра, Рільке. Великий вплив на становлення його художнього світу мав німецький романтик Ернест Теодор Амадей Гофман. Саме від Гофмана йде той сплав фантазії, іронії, емоційної насиченості, що характерний для творчості Галчинського.

У 1923 році вийшли друком перші вірші Галчинського. В його ранній поезії багато від юнацької пози, бажання епатувати («Вулиця шарлатанів», «Музі ніжки цілую», «Привіт, Мадонно») і водночас не сприйняття богемності й естетства («Одягну я штани чорні, цвинтарні...»).

Університетські заняття були перервані службою у війську. Вірші цього періоду свідчать про світоглядну орієнтацію поета; він дедалі проникливіше вдивляється у життя. У 1928 році Галчинський публікує поему «Кінець світу» з підзаголовком «Видіння святого Ільдефонса, або Сатира на всесвіт». Притаманна особистості Галчинського іронічність стає важливою прикметою його поетичного стилю.

У цей час у культурному житті Польщі заявляє про себе літературне угруповання «Квадрига», засноване у 1927 році. Константи стає його активним членом. У колі проблем цієї групи першочерговими були питання творчої відповідальності поета. Галчинський щиро поділяє думку про суспільне призначення поезії. Його вірші стають не лише автопортретом художника, а й портретом епохи. Мандри зачарованої душі у казкових країнах ранніх поезій Галчинського поступаються місцем лірико — гротесковим замальовкам міського життя. Це поема «Польське пекло», вірші «Марш масонів», «Вулиця Товарна», «Емігранти» та ін.

Творчий злет поета — початківця пов'язаний з його великим коханням та одруженням.

У 1931 —1933 роках Галчинський працює референтом з питань культури у польському консульстві в Берліні. Тут він створив один із своїх найкращих творів — поему «Бал у Соломона», пройняту болем і стурбованістю за людину і людство.

У 1934—1936 роках поет із сім'єю живе у Вільнюсі, багато пише. Створена у цей час поема «Народне гуляння» свідчить про інтенсивні пошуки нових засобів зображення дійсності, збагачення віршованого ладу.

У 1937 році вийшла друком збірка Галчинського «Поетичні твори».

Напередодні другої світової війни Галчинський, як і більшість європейських письменників, розмірковує про відповідальність інтелігенції за долю світу. Найча-стіше ставлення поета до тогочасної інтелігенції гостро критичне: «Ми все біжимо. З міста до міста, Інтелігенти. Сумуюча нація. Гинучий клас. Малі, замерзлі».

Лірико — гротескова поезія Галчинського наповнюється соціальними мотивами.

З початком війни в 1939 роді поет був призваний до армії, а 17 вересня того ж року рядовий піхоти Галчинський потрапив до німецького полону і п'ять з половиною років провів у таборі для військовополонених. У повоєнному ліричному шедеврі «Веселих свят» поет так напише про цей жахливий час:

Скільки днів у полоні прожито,

Знемагав я у рабській роботі.

Срібний місяць, мов серце розбите,

Повисав на колючому дроті.

(Переклад Володимира Гоцуленка)

Чимало табірних поезій Галчинського збереглося. Вірші ходили у списках, їх передавали з уст в уста. Серед них — знаменита «Пісня про солдатів Вестерплятте», присвячена захисникам Гданська:

Настали літні дні, коли

Судилося вмирати,

І маршем просто в небо йшли

Солдати з Вестерплятте.

(Переклад Романа Лубківського)

Лише навесні 1946 року Галчинський повертається на батьківщину. Живе у Варшаві. Вірить у нову Польщу. В 1946—1953 роках Галчинський видає збірки «Вірші», «Зачарований візок», «Шлюбні обручки», «Ліричні вірші», «Пісні», цикл сатиричних мініатюр «Зелена Гуска», віршовані фейлетони «Листи з фіалкою»; публікується у популярному журналі «Пшекруй» («Огляд»).

Випробування воєнних років підірвали здоров'я Галчинського; інфаркти 1940 і 1952 років він переміг, а третій був фатальним. 6 грудня 1953 року поета не стало.

Висока духовна наснага пронизує всю поетичну спадщину Галчинського. Життєві та соціальні драматичні катаклізми, що випали на його долю, не похитнули властивого поетові життєствердного світовідчуття. «Посмішка — моральний обов'язок людини»,— напівсерйозно, напівжартома стверджував він.

Лист із полону (1942).

Кохана моя, кохана! 

Ти спиш уже? На добраніч! 

В пітьмі я твій образ бачу, 

А ніч весняна, духмяна!

Єдина у цілім світі, 

Ім'я твоє хай святиться! 

Вода ти для мене влітку, 

А взимку — моя рукавиця.

Ти щастя моє весняне, 

Осіннє, зимове, літнє... 

Скажи мені: «На добраніч!»,

Прийди уві сні, кохана!

За що мені все це щастя 

З тобою в раю у Бога?.. 

Світліше за сонце ясне, 

Ти — пісня моєї дороги.

(Переклад Ольги Ніколенко)

Пісня про солдатів з Вестерплятте 
Коли вже дні спинили плин 
І випало вмирати, 
До неба лавами пішли 
Солдати з Вестерплятте. 

(А літо було гарне того року) 

І так співали: "То пусте 
Що нам боліли рани - 
Зате ж весела путь веде 
На осяйні поляни. 

(А на землі того року було стільки вересу) 

Стояли в Гданську ми, як мур, 
Не брали нас гармати. 
Тепер Ми в хмарах після бур, 
Солдати з Вестерплятте". 

І ті, чий слух сяга зірок, 
Зір плине в даль бездонну - 
Почули в небі рівний крок 
Морського батальйону. 

І спів лунав такий: "Аби 
Не згаять час чудесний, 
Ми грітись будем в теплі дні 
На вересі небеснім. 

Коли ж подмуть вітри зими 
І стане сніг кружляти 
Понад Варшавою - то ми, 
Солдати з Вестерплятте".